Новини

Актуальні питання анестезіології та інтенсивної терапії

опубліковано 18 лют. 2021 р., 06:01 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎



10 лютого відбулось секційне засідання підсумкової 102-ї науково-практична конференції з міжнародною участю професорсько-викладацького персоналу Буковинського державного медичного університету «Актуальні питання анестезіології та інтенсивної терапії».

 

Головуючий: професор Коновчук В.М. 

Секретар: доцент Акентьєв С.О.

 




Заслухали доповіді:

1.    Akentiev S.О. Plasma sorption in hepatonephric failure.

2.    Andrushchak A.V. State of volume-and osmoregulatory function of kidneys in patients with sepsis and diabetesmellitus.

3.    Konovchuk V.M. Features of sorbilact-l-arginine-cоmbined action on the kidneys'volumoregulatory function of patients with purulent-septic complications.

4.    Nechytailo O.Y. Pathophysiology of the lower limbs critical ischemia in patints with type 2 diabetes mellitus.

5.    Petrynych V.V. Dynamics of behavioural reactions in sexually mature rats in case of manganese intoxication, depending on the speed of acttylation type.

6.    Кифяк П.В. Системний та міокардіальний фібриноліз за абдомінального сепсису.

7.    Ковтун А.І. Роль еферентних методів лікування в інтенсивній терапії.

8.    Ротар В.І. Антиоксидантний захист тонкої кишки при гострому експериментальному панкреатиті.

9.    Ткачук О.В. Епігенетичні порушення нейроімунних взаємовідносин пренатальними стресорними впливамим.

Виступили: професор Коновчук В.М., доцент Акентьєв С.О., д.мед.н. Ткачук О.В. Зазначено, що доповіді є фрагментами комплексної НДР кафедри і присвячені актуальним питанням інтенсивної терапії, представляють собою теоретичний та практичний інтерес. 



Інформацію підготував доцент Володимир Петринич

Менеджмент інсульту: що нового?

опубліковано 2 лют. 2021 р., 07:16 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎

27 січня 2021 р. відбувся телеміст «Менеджмент інсульту: що нового? Консультація юристів у прямому етері», участь в якому прийняли співробітники кафедри анестезіології та реаніматології.
Для участі у телемості «Менеджмент інсульту: що нового? Консультація юристів у прямому етері», який відбувся 27 січня 2021 року, зареєструвалось близько 7 000 фахівців системи охорони здоров’я.
Програма телеконференції включала роботу кількох тематичних блоків доповідей:
  • менеджмент гострих порушень мозкового кровообігу
  • неврологічні ускладнення при COVID-19 та у постковідному періоді
  • юридичні аспекти лікарської діяльності
В рамках заходу практичним досвідом поділилися провідні спеціалісти країни. Міждисциплінарний формат телемосту забезпечили спікери різних спеціальностей: неврологи, анестезіологи, юристи.

До уваги та обговорення учасникам було запропоновано трансляцію 6-ти доповідей, у яких було висвітлено наступні питання:
  • Менеджмент інсульту: що нового?
  • Феномен погіршення стану на 2-5 добу гострого мозкового інсульту: як вплинути?
  • Питання використання інсультних шкал для оцінки стану пацієнтів. з гострим мозковим інсультом.
  • Можливі наслідки нейроінвазії коронавірусної інфекції.
  • Неврологічні ускладнення при COVID-19: тактика ведення пацієнта.
  • Довгострокові нервово-психологічні наслідки після перенесеного COVID-19 – можливості фармакологічної корекції.
  • Юридичні аспекти в практиці лікаря-невролога.
Висновки та рішення за результатами обговорення доповідей:
  1. Концепція «час = мозок» означає, що допомога при інсульті повинна бути екстреною. Від якості та своєчасного надання цієї допомоги залежить здоров’я, а в багатьох випадках – і життя людини.
  2. Проведений аналіз фіналізованого першого етапу, перебування пацієнта у стаціонарі, в дослідженні за протоколом СТІКс (Супутня Терапія Інсульту Ксавроном) дають підстави говорити про доцільність застосування Ксаврону у якості додаткової терапії гострого періоду ішемічного інсульту. Його ефективність підтверджують показники перебігу захворювання – швидша клінічна стабілізація пацієнтів, більш швидке відновлення порушень свідомості, що веде до більш ранньої активізації та початку реабілітації.
  3. Аналіз за протоколом СТІКс тривалості та глибини погіршення свідомості на 2-5 добу підтверджує захисний потенціал Ксаврону щодо ризиків розвитку набряку мозку при гострому мозковому інсульті.
  4. Необхідно, щоб всі лікарі, які беруть участь у менеджменті пацієнтів з інсультом (неврологи, терапевти, нейрохірурги) володіли необхідними практичними навичками оцінювання пацієнтів за стандартними шкалами оцінки стану інсультного хворого та шкалами оцінки наслідків, функціонального стану пацієнта (на момент виписки зі стаціонару та на 90-й день від початку захворювання).
  5. Вірус SARS-CoV 2 проникає у центральну нервову систему трансневральним і гематогенним шляхами інвазії. Коронавірус досягає центральних мозкових структур через нюхову цибулину та поширюється з цієї точки у ЦНС з подальшим розвитком неврологічних ускладнень. Респіраторні патогени можуть зберігатися в ЦНС і, можливо, така персистуюча інфекція може стати фактором або кофактором патогенезу тривалих неврологічних наслідків. Це доводить важливість своєчасного багатокомпонентного лікування.
  6. Введення до схеми інтенсивної терапії COVID-19 едаравону (препарату Ксаврон) може бути доцільним з огляду на його здатність зменшувати прояви не тільки оксидативного стресу, але й явищ «цитокінового шторму», а саме значущого зменшення вмісту IL-6. Таким чином, у цих хворих вдається купірувати як неврологічні симптоми, так і рівень системно-запальної відповіді.
  7. Після перенесеного COVID-19 розвивається міалгічний енцефаломієліт або синдром хронічної втоми (ME/CFS). Стан, при якому може спостерігатися низький рівень запалення в головному мозку, зниження припливу крові до мозку або аутоімунний стан, при якому організм виробляє антитіла, атакуючі мозок, або поєднання цих аномалій. Накопичення прозапальних цитокінів в центральній нервовій системі, що перетинають гематоенцефалічний бар'єр, може привести до дисрегуляції центральних структур, що викликає підвищену температуру, порушення циклу сну / неспання, когнітивні порушення і швидку стомлюваність.
  8. Найбільш важливими лікарськими засобами в цьому відношенні є мітохондріальні антиоксиданти, тому що активні форми кисню (АФК) відіграють вирішальну роль в запальній реакції і системному фоновому запаленні та «спалаху» цитокінів.
  9. У комплексі адекватної, патогенетично обґрунтованої інфузійної терапії астенічного синдрому важливе місце посідає застосування розчинів з вираженою енергетичною дією, створених на основі ксилітолу.
  10. Законодавство України дозволяє лікарю при здійсненні професійної діяльності керуватися стандартами медичної допомоги (медичних стандартів) та клінічними протоколами, а також застосовувати методи доказової медицини та зареєстровані лікарські засоби.
  11. Відповідно до ст. 12 Європейської хартії прав пацієнтів кожен має право на діагностичні чи лікувальні процедури, за можливості адаптовані до його/її особистих потреб, тобто, кожен пацієнт має право на індивідуальний підхід до лікування.
  12. НСЗУ як орган виконавчої влади зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. До завдань НСЗУ не належить нагляд та контроль за призначенням лікарських засобів, які не передбачені програмою медичних гарантій, тому метою моніторингу, який проводить у відповідних випадках НСЗУ, є лише контроль використання бюджетних коштів та якість надання медичних послуг в межах програми медичних гарантій.
Інформацію опублікував доцент Петринич Володимир.

COVID-19 - про важливе

опубліковано 28 січ. 2021 р., 08:56 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 28 січ. 2021 р., 08:59 ]

21 січня 2021 р. відбувся Євразійський телеміст "COVID-19 - про важливе", участь в якому прийняли співробітники кафедри анестезіології та реаніматології.

Для участі у Євразійському телемості "COVID-19 - про важливе" зареєструвалось близько 16 000 фахівців системи охорони здоров’я.

Міжнародний формат Телемосту було забезпечено залученням іноземних доповідачів, організаторів та учасників. Серед зареєстрованих слухачів були лікарі із України, Узбекистану, Таджикистану, Киргизстану, Казахстану, Молдови, Грузії, Азербайджану.

В рамках заходу власним досвідом поділилися провідні вчені та лікарі, які з перших днів пандемії надають допомогу пацієнтам з COVID-19. Міждисциплінарний формат телемосту забезпечили спікери різних спеціальностей: інфекціоністи, пульмонологи, анестезіологи, реаніматологи, кардіологи та неврологи.

Висновки та рішення за результатами обговорення доповідей:

  • У лікуванні пацієнтів із COVID-19 слід керуватися актуальними затвердженими протоколами Міністерства охорони здоров’я. З огляду на те, що нозологія є новою та недостатньо вивченою, доцільним може бути включення до схем лікування перспективних лікарських засобів та методик з доведеною клінічною ефективністю. Зокрема, перспективним може бути застосування едаравону у комплексній схемі лікування.
  • Розуміння хвилеподібного перебігу COVID-19 демонструє доцільність застосування синдромно-патогенетичного підходу у лікуванні COVID-19 на кожному із етапів перебігу захворювання. На етапі легкого перебігу слід розглянути застосування інгаляційного антисептика (декаметоксину), місцевого противірусного засобу (амінокапронової кислоти),системних противірусних препаратів. У випадку середньо важкого перебігу може бути доцільним долучення до базової терапії трійки лікарських засобів схеми «Волнорез» (едаравон, фіксована комбінація L-аргініну та L-карнітину, гіперосмолярного кристалоїдного розчину з дотриманням режиму малооб’ємної інфузійної терпапії)
  • У хворих з критичним перебігом коронавірусної хвороби відзначають поєднані розлади гемодинаміки, мікроциркуляції, гемостазу, як наслідок розповсюдженого мікротромбоваскуліту. Важливою причиною прогресування хвороби може бути гіповолемія, наявність якої збільшує інцидентність ТЕЛА, ГНД та збільшує смертність. Індивідуалізований підхід до рідинної терапії, використання вазоактивних засобів може бути шляхом для покращення результатів інфузійної терапії.
  • При масовому надходженні хворих необхідно мати чіткі протоколи лікування для важких і вкрай важких хворих. Для цього необхідно провести ретельний аналіз демографічних, клінічних характеристик, стратифікувати прогнози виживання, вивчити причини летальних випадків. Важливим є розробка алгоритмів антикоагулянтної терапії, антибіотикотерапії, респіраторної підтримки та інфузійної терапії. Рестриктивний режим інфузійної терапії не означає її повної відсутності. Необхідно орієнтуватися на динаміку процесу, рідинний баланс, функцію нирок і правильно вибирати об’єм і склад інфузії.
  • Важливою причиною прогресування хвороби може бути гіповолемія, тому для уникнення ускладнень слід застосовувати стратегію нормоволемічної інфузійної терапії, яка забезпечить нормалізацію роботи мукоциліарного кліренсу, дезінтоксикацію і дасть змогу запобігти гемоконцентрації.
  • Вірус SARS-CoV-2 має тропність до клітин центральної нервової системи і може викликати розвиток неврологічної симптоматики у інфікованих пацієнтів. 
  • Введення в схему інтенсивної терапії препарату едаравону може бути доцільним, виходячи з його здатності зменшувати прояв не тільки окислювального стресу, а й явищ «цитокінового шторму» у вигляді значного зменшення інтерлейкіну-6, тим самим знімаючи не тільки прояви неврологічних симптомів, а й рівень системно-запальної відповіді. 
  • Ураження легень є діагностичним критерієм та причиною ускладненого перебігу COVID-19. Патогенетичні процеси грунтуються на пошкоджені репіраторного ендотелію, надмірному виділенні прозапальних медіаторів, синтезу вільних радикалів. Використання парентерального ацетилцистеїну у пацієнтів із негоспітальною пневмонією асоціювалося із зниженням прозапальних медіаторів, у пацієнтів з ГРДС – зниження періоду перебування в стаціонарі та на ШВЛ. Результати клінічних досліджень щодо пневмопротекторної, муколітичної та антиоксидантної дії парентерального ацетилцистеїну дають підстави стверджувати про потенційну ефективність застосування препарату у лікуванні пацієнтів із COVID-19.
  • Коронавірусна інфекція здатна спровокувати синдром поствірусної втоми та подальший міалгічний енцефаломієліт – патологічний стан, який проявляється у вигляді хронічної втоми, яка триває не менше ніж 6 місяців та призводить до когнітивних труднощів. У комплексі адекватної, патогенетично обґрунтованої інфузійної терапії астенічного сидрому важливе місце посідає застосування розчинів з вираженою енерегетичною дією, створених на основі ксилітолу.
  • Важливою патологічною ланкою розвитку постковідних ускладнень є високі концентрації циркулюючих цитокінів у сироватці крові після перенесеного COVID-19, які формують системне фонове запалення та призводять до маніфестації постінфекційної патології. Найбільш важливими лікарськими засобами в цьому відношенні є антиоксиданти, тому що активні форми кисню (АФК) відіграють вирішальну роль в запальній реакції і системному фоновому запаленні.
  • Цитокіновий шторм не проходить без наслідків для органів-мішеней. SARS-CoV2 зв’язується із рецепторами ангіотензинперетворювального ферменту 2-го типу (АПФ-2) який знаходиться в судинах та серці. Ураження зумовлені додатковою дисрегуляцією системи РААС/АПФ-2 унаслідок інфікування коронавірусом, що призводить до ураження серцево-судинної системи.
  • В лікуванні пацієнтів з постковідними ускладненнями слід надавати перевагу саме комбінованим препаратам L-карнітину та L-аргініну. L-аргінін чинить антигіпоксичну, мембраностабілізуючу, цитопротекторну, антиоксидантну, антирадикальну, дезінтоксикаційну дії, поліпшує мікроциркуляцію, сприяє вазодилатації, запобігає активації й адгезії лімфоцитів і тромбоцитів. L-карнітин бере участь в енергетичному метаболізмі, а також метаболізмі кетонових тіл, є джерелом енергії, чинить кардіопротекторну дію.
Матеріал опублікував доцент Петринич Володимир

Гіпотермія/вплив холодного середовища

опубліковано 19 січ. 2021 р., 04:01 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎

Загальне переохолодження організму – зниження температури тіла людини за її фізіологічні межі. Інакше цей стан називається гіпотермія [від грецьких слів hypo - внизу, знизу, під і thermē - теплота, жар]. У людини гіпотермія виникає при впливі на організм холоду впродовж незвично довгого часу і зниженні його температури нижче 34,0 °С.


Найчастіше переохолодження загрожує особам, які багато часу перебувають на холоді (крижаній воді), маленьким дітям та людям похилого віку (у дітей терморегуляція ще не налагоджена, а в осіб похилого віку при деяких хворобах порушена), особам, що мають проблеми зі здоровʼям.
Мета надання допомоги:
1. Підтримка стабільної гемодинаміки.
2. Запобігання подальшій втраті тепла.
3. Відігрівання пацієнта безпечними методами.
4. Правильний контроль гіпотермії, включаючи спричинену нею зупинку кровообігу.
5. Запобігання втратам кінцівок.

Опис пацієнта: 
1. Пацієнт може страждати від гіпотермії внаслідок знаходження в холодному середовищі (підвищена втрата тепла) або за наявності захворювання чи травми, які у комбінації з впливом холодного середовища (втрата тепла в поєднанні зі зниженою продукцією тепла) ведуть до гіпотермії.
2. Пацієнт може страждати від холоду (гіпотермія) або локалізованих наслідків (наприклад, обмороження).
3. Пацієнти з легкою гіпотермією будуть мати нормальний рівень свідомості, тремтіти і мати нормальні життєві показники. Пацієнти з середньою та сильною гіпотермією матимуть змінений стан свідомості, поступове зникнення тремтіння та прогресуючу брадикардію, гіпотензію та погіршення респіраторного статусу.
4. У пацієнтів з обмороженням поступово розвивається оніміння ураженої ділянки тіла з одночасною наявністю відчуття «ущільнення» вздовж побілівшої шкіри, пізні ознаки обмороження включають «дерев’яніть» шкіри на дотик, зниження або втрату чутливості, формування пухирів, білий та воскоподібний колір шкіри на ураженій ділянці.

Ведення пацієнта
Оцінка стану:
 
1. Оцінка стану має починатися з первинного огляду, увага приділяється ознакам недостатності кровообігу та забезпечення ефективної вентиляції:
a) при середній або сильній гіпотермії може відбуватися значна зміна життєвих показників, включаючи слабкий та надзвичайно повільний пульс, виражена гіпотензія та сповільнення дихання;
б) рятувальнику може знадобитися більше часу для огляду пацієнта з гіпотермією порівняно з людиною без гіпотермії (огляд може зайняти 60 секунд і більше).
2. Анамнез - крім стандартного збору даних за схемою SAMPLE додаткова інформація щодо стану пацієнта має включати дані про:
a) наявність пов’язаних пошкоджень та травм;
б) тривалість впливу холодного середовища;
в) температура повітря навколишнього середовища;
г) надане лікування до прибуття працівників ЕМД.
3. Існує кілька способів категоризації тяжкості гіпотермії, в залежності від температури тіла або клінічних ознак. За можливості, рятувальники повинні виміряти базальну температуру тіла пацієнта та віднести пацієнта до одного з наступних рівнів гіпотермії:
a) легка гіпотермія: нормальна температура тіла 35-32,1°C;
б) середня гіпотермія: 32°-28°C;
в) важка гіпотермія: - 28°-24°C;
г) глибока: менше 24°C.
4. Не менш важливим є клінічна картина пацієнта та ознаки або симптоми у пацієнта - вищезазначена категоризація на основі температури повинна бути збалансована відповідно до цих клінічних даних:
a) легка гіпотермія - життєві показники і свідомість в нормі, відсутнє тремтіння, тіло самостійно здатне підтримувати тепло;
б) середня/важка гіпотермія - прогресуюча брадикардія, гіпотензія, сповільнення дихання, зміна свідомості з поступовим настанням коми, припинення тремтіння при середній гіпотермії (зазвичай при температурі 30-31°C), загальне уповільнення функцій організму; організм втрачає здатність до терморегуляції.

Лікування та втручання:
1. Підтримуйте безпеку пацієнта та рятувальників - пацієнт став жертвою холодової травми і рятувальники, ймовірно, повинні будуть потрапити в те сааме середовище. Підтримуйте безпеку рятувальників, запобігаючи впливу холоду.
2. Контролюйте дихальні шляхи.
3. Легка гіпотермія:
a) заберіть пацієнта з холодного середовища, попередьте подальшу втрату тепла, знявши мокрий одяг і висушуючи шкіру, та захистіть від контакту з землею, укрийте від вітру та вологи, утепліть з допомогою сухого одягу або термоковдри. Вкрийте пацієнта ковдрою для попередження випаровування вологи з поверхні тіла і, за можливості, перемістіть пацієнта до теплого середовища;
б) при гіпотермії знижується потреба в кисні, відтак киснева терапія може не знадобитися. За потреби в допоміжному кисні - він має бути підігрітим до температури 40-42°C та, за можливості, зволоженим.
в) надайте теплі напої або продукти, що містять глюкозу, якщо це можливо, і пацієнт притомний і здатний самостійно контролювати процесс дихання;
г) сильне тремтіння може спричинити збільшення продукції тепла, тремтіння повинно лікуватись шляхом заміщення втрачених калорій;
ґ) застосуйте такі польові методи зігрівання - застосування теплових пакетів або теплових ковдр (хімічних або електричних, за доцільності) до передньої стінки грудної клітки або обгорнути грудну клітку навкруги якщо грудна клітка пацієнта достатньо велика - спеціальні ковдри, що нагрівають повітря, за їх наявності, вони є ефективним методом зігрівання в польових умовах;
д) постійно слідкуйте за станом - у разі зниження температури тіла або пригнічення свідомості;
е) забезпечте в/в доступ:
- показання для в/в ін’єкцій та інфузій при легкій гіпотермії такі самі, як і для пацієнтів без гіпертермії
- рідини для інфузії повинні бути підігрітими, в ідеалі до температури 42°C
- болюсна терапія є більш підходящою, ніж крапельна
- рекомендованою рідиною для заміщення об'єму у пацієнта з гіпотермією є нормальний фізіологічний розчин;
є) при зміні стану свідомості перевірте рівень глюкози та наддайте відповідну допомогу та оцініть наявність інших причин зміни свідомості:
- транспортуйте до відділення, де можливе зігрівання пацієнта.
4. Середня або важка гіпотермія:
a) оцініть стан дихальних шляхів, дихання, циркуляції; перевірка пульсу при гіпотермії має займати 60 секунд; за можливості, виміряйте температуру тіла за наявності ознак середньої/сильної гіпотермії:
- найточнішим способом виміру температури є стравохідний зонд (за наявності), дихальні шляхи пацієнта повинні бути захищені і рятувальник повинен вміти вводити зонд
- за неможливості вимірювання стравохідної температури, застосуйте вушний термометр, який спеціально розроблено для застосування на догоспітальному етапі і має одноразовий навушник
- ректальні термометри також можуть застосовуватись, проте лише за умов перебування в теплому середовищі, ректальні термометри не є надійним показником і відтак мають застосовуватись лише у теплому середовищі (наприклад, у теплій кареті швидкої допомоги);
б) контролюйте, за потреби, дихальні шляхи:
- при наданні допомоги не допускайте гіпервентиляції, оскільки вона знижує поріг настання фібриляції шлуночків при гіпотермії
- показання та протипоказання для застосування додаткових методів відновлення та забезпечення прохідності дихальних шляхів у гіпотермічних пацієнтів такі самі, як і для інших пацієнтів;
в) попередьте подальшу втрату тепла шляхом знімання мокрого одягу і висушування шкіри, захисту від контакту з землею, укриттям від вітру та вологи, утепленням з допомогою сухого одягу або термоковдри. Вкрийте пацієнта ковдрою, яка стримує випаровування вологи з тіла і, за можливості, перемістіть пацієнта до теплого середовища;
г) застосуйте польові методи зігрівання - застосування теплових пакетів або теплових ковдр (хімічних або електричних, за доцільності) до передньої стінки грудної клітки або обгорнути грудну клітку навкруги, якщо грудна клітка пацієнта достатньо велика:
- хімічні або електричні джерела тепла не повинні прямо контактувати зі шкірою
- створіть бар’єр між шкірою та джерелом тепла для уникнення опіків
- спеціальні ковдри, що нагрівають повітря за їх наявності, є ефективним методом зігрівання в польових умовах;
ґ) працюйте з пацієнтом акуратно:
- намагайтесь тримати пацієнта в горизонтальному положенні, важливо обмежити рух кінцівок для уникання посилення відтоку холодної крові до серця;
- одразу після потрапляння до теплого середовища ви повинні зрізати одяг (замість того, щоб знімати його, рухаючи кінцівками)
- рухайте пацієнта лише у випадках, коли треба перемістити пацієнта подалі від джерел тепла;
д) застосуйте кардіомоніторинг або зовнішній автоматичний дефібрилятор (за наявності);
е) забезпечте в/в доступ і введіть підігрітий фізіологічний розчин, повторіть інфузію за необхідності;
є) при зміні стану свідомості перевірте рівень глюкози та надавайте відповідну допомогу та оцініть наявність інших причин зміни свідомості;
ж) якнайшвидше транспортуйте до лікарні з наявними потужностями для проведення реанімаційних заходів. У разі настання зупинки серця, транспортуйте до центру, в якому є апарати зовнішньої циркуляції або серцево-легеневого шунтування (якщо можливо);
з) нагрійте температуру в салоні карети швидкої допомоги до 24°C під час транспортування.
5. Обмороження.
При ознаках обмороження і необхідності евакуації/транспортування для проведення огляду та лікування, уникайте зігрівання кінцівок до моменту можливості проведення остаточного лікування. Додаткові пошкодження з’являються внаслідок відігрівання з подальшим повторним поверненням в холодне середовище. Проводьте відігрівання за відсутності подальшої ситуації повернення у холодне середовище:
а) за можливості проведення зігрівання, застосуйте циркулюючу теплу воду (37-39°C) для зігрівання ураженої ділянки тіла до повного відігрівання. Якщо тепла вода відсутня, проведіть відігрівання шляхом контакту обмороженої кінцівки з неураженою частиною тіла. Не натирайте пошкоджені ділянки;
б) після відігрівання вкрийте уражені ділянки стерильною пов’язкою. Якщо наявні пухирі спричиняють біль і рятувальник досвідчений, їх можна аспірувати, але не розривати. Уникайте повторення замерзання уражених ділянок.

Безпека пацієнта
1. Враховуючи додаткові ефекти від додаткового стресу, спричиненого холодом, пацієнта потрібно перемістити з холодного середовища якомога швидше.
2. Пацієнтам з середньою до важкої гіпотермії критично важливо не дозволяти стояти або мати фізичне навантаження, оскільки це може призвести до колапсу кровообігу.
3. Прилади, що самостійно генерують тепло (напр. зігріваючі пакети) при застосуванні, повинні обгортатись чимось для уникнення прямого контакту зі шкірою, щоб запобігти опікам. Наявні докази свідчать, що зігріваючі пакети з піковою температурою вище 45°C можуть спричинити опіки. У разі, якщо пацієнт непритомний або не може розпізнати прогресуюче пошкодження, періодично перевіряйте поверхню під зігріваючим пакетом для виявлення можливого пошкодження тканин.

Щоб уникнути переохолодження: закривайте ділянки тіла, найбільш схильні до відмороження - пальці рук, вуха і ніс, одягайтеся по погоді. Одягайтеся так, щоб між шарами одягу залишався прошарок повітря, який утримує тепло. Верхній одяг бажано носити непромокний. Тісне взуття, відсутність устілки можуть створювати передумови обмороження. У взуття необхідно вкладати теплі устілки, а замість бавовняних шкарпеток одягати вовняні - вони поглинають вологу та залишають ноги сухими.
Добре харчуйтеся. Вживайте більше теплої рідини, що сприяє кращій терморегуляції організму. Не вживайте алкогольні напої. Їх розпивання не тільки призведе до зайвої втрати тепла, але й погіршить концентрацію уваги. І тоді ви можете не помітити перші ознаки обмороження. Не паліть на вулиці, паління погіршує кровопостачання кінцівок.
Металеві прикраси на морозі носити не рекомендується, так як вони остигають швидше людського тіла, і виникає ризик переохолодження стикаємося ділянок шкіри. Зволожуючий крем, який використовується незадовго перед виходом на вулицю, збільшує ризик переохолодження і обмороження. Якщо морози середні, підійде жирна косметика для обличчя та рук. А при сильних морозах косметикою перед виходом на вулицю бажано не користуватися менш, ніж за три години.
Не перебувайте на морозі занадто довго.

Підготував: доцент кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ Володимир Петринич.

Раціональна інфузійна терапія - невід’ємна складова лікування різноманітних категорій хворих.

опубліковано 27 груд. 2020 р., 03:59 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎

12 - 13 жовтня 2020 року у м. Київ, Україна пройшов ІV Міжнародний конгрес з інфузійної терапії.

У роботі ІV Міжнародного Конгресу з інфузійної терапії зареєструвались фахівці з усіх областей України. Своїм досвідом поділилися провідні вчені та лікарі України та зарубіжних країн, зокрема Бельгії, Великобританії, В’єтнаму, Грузії, Данії, Італії, Індонезії, Молдови, Німеччини, Словаччини, Таджикистану, Туреччини, Угорщини, Узбекистану, Франції, Швейцарії тощо.

Під час Конгресу функціонувало 9 секцій, зокрема спеціалістів з трансфузіології, анестезіології, хірургії, акушерства та гінекології, пульмонології, фтизіатрії, онкології, терапії та сімейної медицини, а також секція для середнього медичного персоналу. До уваги учасників була запропонована трансляція більше 140 доповідей провідних спеціалістів у галузях трансфузіології, анестезіології, хірургії, гематології, гастроентерології, пульмонології, кардіології, комбустіології, неврології, фтизіатрії, сімейної медицини, онкології, онкофармації тощо. Було проведено 3 панельні дискусії та 5 майстер-класів. Розглянуто проблеми клінічної трансфузіології, інфузійної антибіотикотерапії, особливостей вибору інфузійних препаратів з патофізіологічної точки зору, розглянуто можливі побічні їх дії, вплив на систему гемостазу та мікроциркуляцію. Обговорено проблеми дезінтоксикаційної терапії, патогенетичної та синдромної інфузійної терапії багатьох нозологій різних галузей медицини.

Було відзначено, що раціональна інфузійна терапія є невід’ємною складовою лікування різноманітних категорій хворих. А за останні 20 років значно розширився асортимент інфузійних засобів для корекції гемодинамічних порушень та мікроциркуляції, дезінтоксикаційної терапії та парентерального харчування, налагоджено виробництво низки нових вітчизняних комплексних інфузійних розчинів поліфункціональної дії, інфузійних форм антибіотиків нових поколінь, препаратів амінокислот, гідроксиетильованого крохмалю, інфузійних форм пентоксифіліну, флуконазолу тощо.

Водночас за останні кілька років загострилися дискусії стосовно використання цільної донорської крові, зокрема при проведенні інтенсивної терапії пацієнтів, що постраждали при проведенні військових дій та при ліквідації наслідків стихійних лих та катастроф.

Серед інших важливих тем, на Конгресі слухачам було запропоновано більше 10 доповідей, присвячених роботі медичної спільноти в умовах пандемії SARS-CoV-2 (COVID-19).

Крім цього, залишаються невирішеними ще ряд питань:

В Україні середньостатистичне використання інфузійних розчинів на душу населення є меншим від розвинутих країн світу, що може слугувати вагомим фактором в недостатній ефективності лікування багатьох патологічних станів.

Доволі часто зустрічаються випадки необґрунтованого застосування цільної донорської крові.

Якість препаратів з донорської плазми залишається на низькому рівні. Незадовільна ефективність знеболювання після операцій залишається однією з найактуальніших проблем в медицині. Некупований біль після операції повинен розглядатися як хірургічне ускладнення разом з функціональними порушеннями і побічними ефектами препаратів.

Смертність від хвороб системи кровообігу в нашій країні зростає і займає перше місце у структурі причин смертності (67%), що складає 140,6 на 100 тис. працездатного населення. Більше того, спостерігається зростання захворюваності на інфаркт міокарда серед осіб працездатного віку (48,9 на 100 тис.), а ІХС продовжує посідати перше місце в структурі причин первинного виходу на інвалідність (22,8%).

Вищенаведені факти визначають пріоритетність розробки і вдосконалення методів профілактичного та відновного лікування хворих на інфаркт міокарда та перегляду протоколів.

Внаслідок мозкового інсульту в Україні щорічно помирають від 40 до 45 тисяч чоловік, це понад 87 випадків на 100 тисяч населення. Крім смертності, гостре порушення мозкового кровообігу є однією з основних причин інвалідизації. Особливо гостро питання втрати працездатності стоїть у контексті того, що близько третини хворих на інсульт у нашій країні (33-36%) - це люди працездатного віку.

Протягом багатьох десятиліть гемотрансфузія розцінювалася як незмінний варіант корекції анемії у пацієнтів хірургічного профілю. Безліч публікацій свідчить про те, що здебільшого потреби в гемотрансфузії немає або такий крок далеко не завжди призводить до позитивних наслідків. Також гемотрансфузія часто ускладнюється ГРДС синдромом, пригніченням імунної відповіді, зараженням ВІЛ, вірусними гепатитами В,С,D та інші. Дану проблему допомагає вирішити всесвітня програма Patient Blood Management.

Однією з причин недостатньої ефективності антибактеріальної терапії при інфекційних захворюваннях є резистентність збудників до антибіотиків. Резистентність збудників має велике соціально-економічне значення і в деяких високорозвинених країнах світу розглядається як загроза національній безпеці. Інфекції, що викликані резистентними штамами, відрізняються тривалим перебігом, часто потребують госпіталізації, збільшують період перебування в стаціонарі та погіршують прогноз для пацієнтів.

Недостатнє і часто неадекватне застосування інфузійної терапії на догоспітальному та ранньому госпітальному етапі.

Конгрес вважає за необхідне рекомендувати:

1. Прискорити перегляд та затвердження локальних клінічних протоколів в напрямках невідкладної медичної допомоги, серцево-судинних захворювань, онкозахворювань, сімейної медицини, гострих станів порушення мозкового кровообігу тощо.

2. Застосовувати мультимодальну аналгезію, як сучасний, науково-обґрунтований підхід до знеболення, який сприяє ранній реабілітації хворих, знижує частоту виникнення післяопераційних ускладнень і хронічних больових синдромів.

3. Впровадити в рутинну практику лікування гострих інсультів ранню інфузію медикаментів з механізмом блокування етапів ішемічного каскаду, ґрунтуючись на даних доказової медицини, з метою збільшення виживання/запобігання загибелі клітин в ішемічній пенумбрі для забезпечення поліпшення функціональних неврологічних наслідків і відновлення повсякденної життєвої активності пацієнтів після інсультів.

4. Імплементувати поширену у світі процедуру «shared decision making» (спільного прийняття рішення), стратегію комунікації лікаря з пацієнтом, з метою висвітлення переваг і ризиків лікування, яка приводить до прийняття консенсусного рішення і вважається за легітимну можливість відхилятись в окремих випадках від наявних рекомендацій, протоколів, настанов.

5. Включити донатор оксиду азоту - L-аргінін, в програму попередження втрат вагітності для прегравідарної та преконцепційної підготовки. Особливу увагу надати ранньому, досимптомному виявленю ознак ендотеліальної дисфункції у жінок високого ризику невиношування вагітності.

6. Імплементувати основні принципи всесвітньої програми гемоуправління у пацієнта (Patient Blood Management) як науково-обґрунтоване використання безпечних і ефективних терапевтичних та хірургічних методів, призначених для лікування та профілактики анемії і зменшення крововтрати з метою поліпшення результатів лікування хворого та більш швидкого відновлення в післяопераційному та післяпологовому періоді.

7. Застосовувати принципи раціональної антибіотикотерапії для уповільнення темпів зростання антибіотикорезистентності з метою отримати прогнозований результат у лікуванні пацієнтів, в тому числі використання методів інтраопераційної санації.

8. При виборі інфузійних засобів та оптимізації об’єму введеної рідини рекомендується використання гіперосмолярних кристалоїдних розчинів для забезпечення ефективної гемодинамічної підтримки та зменшення загального об’єму інфузійної терапії з високим профілем безпеки для пацієнта.

9. При інфузійній терапії хворих із серцево-судинною патологією необхідно враховувати ризик перевантаження судинного русла об’ємом. Для його нівелювання та використання повною мірою переваг інфузійного способу введення ліків у такої категорії пацієнтів слід обирати тактику мало- та мікрооб’ємних інфузій, тобто віддавати перевагу лікарським в/в засобам об'ємом до 100 мл, а також притримуватись тактики повільної інфузійної терапії (20 крапель за хвилину).

10. При проведенні інфузійної терапії застосовувати інфузійні канюлі, використання яких забезпечує надійність венозного доступу та дозволяє уникнути багатьох ускладнень.

11. Використовувати в лікарській практиці інгаляційний спосіб доставки діючої речовини в дихальні шляхи, в тому числі небулайзерну терапію, для забезпечення цілеспрямованої доставки належного дозування препарату, вищої ефективності лікування та з метою мінімізації негативних проявів та системної дії на організм.

12. Створити запаси інфузійних засобів в кожній лікарні первинного рівня надання медичної допомоги. Забезпечити необхідним набором препаратів лінійні та спеціалізовані бригади «швидкої медичної допомоги».

13. Опублікувати Резолюцію у спеціалізованих засобах масової інформації та розіслати всім провідним спеціалістам з метою обговорення її на засіданнях профільних товариств та інших зібраннях медичної спільноти.


Інформацію опублікував - доцент Петринич Володимир

Співробітники кафедри анестезіології та реаніматології БДМУ взяли участь у телемості «Лікування пацієнтів з COVID-19. Власний досвід»

опубліковано 27 лист. 2020 р., 09:25 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 27 груд. 2020 р., 04:00 ]


Телеміст «Лікування пацієнтів з COVID-19. Власний досвід» відбувся 20 листопада та зібрав понад 10 000 фахівців системи охорони здоров’я України.
Модератором був президент Асоціації анестезіологів України – Дубров Сергій Олександрович.
Своїм досвідом поділилися провідні вчені та лікарі, які з перших днів приходу пандемії в Україну надають допомогу пацієнтам з COVІD-19.

Міждисциплінарний формат заходу було забезпечено залученням до виступу предствників різних спеціальностей. А саме анестезіологів, інфекціоністів, пульмонолога, фахівця з ЕКМО, торакального хірурга.

До уваги та обговорення учасникам було запропоновано трансляцію восьми доповідей, у яких було висвітлено наступні питання:
• Який патогенез розвитку коронавірусної хвороби?
• Яким чином можна впливати на цитокіновий шторм?
• Чи потрібно рутинно виконувати КТ легень при COVID-19?
• Інфузійна терапія при COVID-19?
• Яка стратегія адаптації пацієнта до респіраторної підтримки?
• Кому та коли показане переведення на екстракорпоральну мембранну оксигенацію (ЕКМО)?

• Висновки та рішення за результатами обговорення доповідей:
1. Основними ланками патогенезу коронавірусної хвороби є пошкодження вірусом дрібних клітин бронхів, альвеол, ендотеліоцитів і потужна запальна відповідь, яка спричиняє розвиток тромбо-запалення у судинах, гіперкоагуляцію і тромбоз, ураження тканини легень з наступним розвитком ГРДС.

2. Вірусні захворювання характеризуються не лише гострими ускладненнями, а й відтермінованими наслідками. Дані останніх наукових робіт свідчать, що респіраторні патогени можуть зберігатися в центральній нервовій системі людини й, можливо, така персистентна інфекція може стати фактором або кофактором патогенезу довготривалих наслідків у генетично схильних осіб.
Це обґрунтовує важливість своєчасного багатокомпонентного лікування.

3. Обираючи тактику лікування COVID-19, слід враховувати, що це захворювання може мати хвилеподібний перебіг. Перша хвиля характеризується досить легким перебігом, після чого приблизно у 80% пацієнтів відбуваються покращення й одужання. У 20% пацієнтів після першої хвилі може настати період тимчасового покращення, однак у подальшому настає друга хвиля розвитку симптомів (так звана легенева фаза), перебіг якої є тяжчим. І саме в цей час на додаток до протокольної терапії доцільним є вивчення ефективності застосування засобів, дія яких спрямована на комплексне пригнічення цитокінового шторму та захист органів-мішеней. Схема патогенетичного лікування описана у дослідженні «Волноріз» та представлена у доповідях Мороз Л.В., Коваленко С.В. та Юрко К.В. демонструє свою ефективність і потребує подальшого вивчення із залученням більшої вибірки пацієнтів.

4. Комп’ютерна томографія органів грудної порожнини не показана як рутинне дослідження при COVID-19.
Проведення комп’ютерної томографії органів грудної порожнини при COVID-19 можливе при негативному тесті ПЛР та наявній клініці, з метою підтвердження діагнозу або з метою оцінки наслідків перенесеного захворювання через декілька місяців.

5. Інфузійна терапія повинна бути адаптованою індивідуально під пацієнта, враховувати компенсаторні можливості організму та супутню патологію. При потребі в інфузійній терапії слід надавати перевагу збалансованим розчинам. Необхідно дотримуватись принципу помірної ресусцитації з метою досягнення нормоволемії. Слід досліджувати нові можливості корекції реологічних властивостей крові та мікроциркуляції.

6. Антибіотики слід призначати лише тим хворим, які мають клінічні ознаки та лабораторне підтвердження бактеріальної інфекції або обгрунтовану підозру на приєднання бактеріальної коінфекції.

7. Одним з ключових напрямків лікування пацієнтів з COVID-19 - це киснева підтримка, за необхідності- неінвазивна вентиляція легень, якій слід надавати перевагу перед інвазивною вентиляцією. Пацієнтам із вираженим ГРДС рекомендоване положення на животі (пронпозиція) від 12 годин на добу зі зміною положення тіла кожні 3-4 години. З метою синхронізації пацієнта до респіраторної підтримки слід надавати перевагу легкій седації, за відсутності протипоказів до неї.

8. ЕКМО не лікує, а лише дає час у критичній ситуації.
Комунікації з центром, який може забезпечити ЕКМО слід налагодити заздалегідь. У авральному режимі це працює погано. Оскільки ресурс по забезпеченню ЕКМО є обмеженим, пріоритет у наданні допомоги віддається молодим пацієнтам без супутньої патології. Найкраще ЕКМО те, якого вдалось уникнути.

9. Текст резолюції буде розміщено на сайті ГО «Асоціація Анестезіологів України» та на сайті IV МІЖНАРОДНОГО КОНГРЕСУ З ІНФУЗІЙНОЇ ТЕРАПІЇ.


Матеріал опублікував доцент кафедри анестезіології та реаніматології Петринич Володимир

На Буковині уперше провели операцію на відкритому серці

опубліковано 31 жовт. 2020 р., 09:37 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 31 жовт. 2020 р., 09:40 ]

Як пояснив експерт Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА із анестезіології Сергій Кушнір, щороку оперативного втручання потребують у середньому від 30 до 50 буковинців із різноманітними вадами клапанів серця та близько 200 недужих, які мають патології коронарних судин. Раніше допомогу вони могли отримати лише за межами Буковини.




Досвід відділень інтенсивної терапії Чернівецької області в лікуванні пацієнтів з ускладненим перебігом COVID-19″

опубліковано 31 жовт. 2020 р., 09:28 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 31 жовт. 2020 р., 09:42 ]

Експерт ДОЗ Чернівецької ОДА за фахом "Анестезіологія", асистент кафедри анестезіології та реаніматології ВДНЗ України "Буковинський державний медичний університет" Сергій Кушнір прийняв участь у вебінарі, організованому асоціацією анестезіологів України "Спірні питання лікування та профілактики коронавірусної хвороби" з доповіддю "Досвід відділень інтенсивної терапії Чернівецької області в лікуванні пацієнтів з ускладненим перебігом COVID-19". Модератором зустрічі виступив 
Дубров Сергій Олександрович - д.мед.н, професор, головний експерт МОЗ України за фахом “Анестезіологія”, президент Асоціації анестезіологів України.




До міжнародного Дня анестезіолога

опубліковано 29 жовт. 2020 р., 07:55 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎

Щорічно, 16 жовтня, вся анестезіологічна спільнота світу відмічає своє професійне свято – день анестезіолога. Незважаючи на бурхливий розквіт анестезіології, як науки, на сучасному етапі, у багатьох потенційних пацієнтів немає повного уявлення про характер діяльності лікарів цього фаху.
Так, в Україні таких лише 30% населення. Самі анестезіологи часто називають себе бійцями невидимого фронту. І в цьому є своя правда. Хоча і не вся. Можна назвати десятки прізвищ лікарів анестезіологів-реаніматологів, членів Асоціації анестезіологів Чернівецької області, які брали участь в АТО на сході України, лікували та забезпечували анестезію бійцям, захисникам української землі. А це вже, погодьтеся, видимий і відчутний фронт. Поряд з усіма працюють навіть анестезіологи, які були свідками оборони донецького аеропорту, де в підвалах оперувалися бійці та надавалася їм анестезіологічна допомога.
Нашим анестезіологам-реаніматологам ніколи не було легко. Ні тоді, коли проводився пошук нових методів і способів анестезії та реанімації, які відповідали б рівню світових стандартів, ні тоді, коли практичне ведення анестезії страждало від браку елементарних речей – ларингоскопів, провідників інтубаційних трубок тощо. Що там говорити, коли самих інтубаційних трубок бракувало! Оце і є той невидимий фронт, коли анестезіолог з обмеженими технічними можливостями та неповним лікарським забезпеченням здійснював «чудеса» на операційному столі й в палатах інтенсивної терапії.
День анестезіолога цього року позначений пандемією COVID19. І знову анестезіологи-реаніматологи на передньому краї! Тільки тепер «фронтом» є палати інтенсивної терапії, де борються за життя, уражених вірусом, хворих. Не багатьом, напевно, прийшлося бачити змучені очі анестезіологів після нічної зміни в реанімаційному відділенні. Відчувається спокій і впевненість, але і постійна тривога. Ніякі грошові винагороди та премії, ніякі грамоти не нівелюють моральних і фізичних збитків, які отримують в цей час лікарі анестезіологи, медичні сестрички, сестрички-анестезистки, санітарочки, лаборанти, а також всі лікарі – консультанти, хто дотичний до процесу лікування постраждалих.
Не лишилися осторонь і співробітники кафедри анестезіології та реаніматології нашого університету. Завідувач кафедри, професор Віктор Миколайович Коновчук щоденно опікується відділенням інтенсивної терапії ОКЛ, як у свій час хворими SARS і MERS. У чергуваннях у відділенні інтенсивної терапії беруть участь Кушнір С.В., експерт з фаху «анестезіологія» при ОДА, Андрущак А.В., Ковтун А.І.

Побажаймо в цей день всім анестезіологам і їхнім рідним міцного здоров’я, не хворіти, сил, наснаги, сімейного затишку, щастя і радості!

Матеріал підготував доцент кафедри анестезіології та реаніматології Акентьєв Сергій.

Інформація на сайті БДМУ

Всесвітній день анестезіолога / World Anesthesia Day

опубліковано 27 жовт. 2020 р., 05:20 Петринич Володимир Володимирович ‎(БДМУ, Чернівці)‎   [ оновлено 27 жовт. 2020 р., 05:22 ]

16 жовтня з нагоди Всесвітнього дня анестезіолога доцентом кафедри анестезіології та реаніматології, к.мед.н. Володимиром Петриничем організовано проведення круглого столу на тему «Історія розвитку анестезіології та здобутки кафедри анестезіології та реаніматології Буковинського державного медичного університету» зі студентами 5-го курсу медичного факультету № 3. 
 
Today, we’re recognizing World Anesthesia Day, a celebration of one of the most integral breakthroughs of medical history: the first successful use of ether anesthesia.

On October 16, 1846, William T.G. Morton (1819-1868; dentist, Boston, MA) performed the first public demonstration of surgical etherization at Massachusetts General Hospital, Boston, MA. Morton administered sulfuric ether to Edward Gilbert Abbott (1825-1855) for an operation performed by Boston's leading surgeon John Collins Warren, MD (1778-1856; Hersey Professor of Anatomy and Surgery at Harvard Medical School, Boston, MA). When Abbott awoke, he said that he did not feel the procedure, marking the first surgery without pain, an incredibly significant medical event.

Reports of surgical and dental operations performed when patients were rendered insensible by the inhalation of ether appeared in newspapers, medical journals, and personal correspondence from Boston's physicians. Ships carried news of etherization to Europe and the rest of the world.

The first attempts at general anesthesia were probably herbal remedies administered in prehistory. Alcohol is one of the oldest known sedatives and it was used in ancient Mesopotamia thousands of years ago. The Sumerians are said to have cultivated and harvested the opium poppy (Papaver somniferum) in lower Mesopotamia as early as 3400 BCE.

The ancient Egyptians had some surgical instruments, as well as crude analgesics and sedatives, including possibly an extract prepared from the mandrake fruit. Bian Que (Chinese: Pien Ch'iao, c. 300 BCE) was a legendary Chinese internist and surgeon who reportedly used general anesthesia for surgical procedures.

The most famous anesthetic, ether, may have been synthesized as early as the 8th century, but it took many centuries for its anesthetic importance to be appreciated, even though the 16th century physician and polymath Paracelsus noted that chickens made to breathe it not only fell asleep but also felt no pain. By the early 19th century, ether was being used by humans, but only as a recreational drug.

American physician Crawford W. Long noticed that his friends felt no pain when they injured themselves while staggering around under the influence of diethyl ether. He immediately thought of its potential in surgery. Conveniently, a participant in one of those "ether frolics", a student named James Venable, had two small tumors he wanted excised. But fearing the pain of surgery, Venable kept putting the operation off. Hence, Long suggested that he have his operation while under the influence of ether. Venable agreed, and on 30 March 1842 he underwent a painless operation. However, Long did not announce his discovery until 1849.

Horace Wells conducted the first public demonstration of the inhalational anesthetic at the Massachusetts General Hospital in Boston in 1845. However, the nitrous oxide was improperly administered and the patient cried out in pain. On 16 October 1846, Boston dentist William Thomas Green Morton gave a successful demonstration using diethyl ether to medical students at the same venue. Morton, who was unaware of Long's previous work, was invited to the Massachusetts General Hospital to demonstrate his new technique for painless surgery. After Morton had induced anesthesia, surgeon John Collins Warren removed a tumor from the neck of Edward Gilbert Abbott. This occurred in the surgical amphitheater now called the Ether Dome. The previously skeptical Warren was impressed and stated, "Gentlemen, this is no humbug." In a letter to Morton shortly thereafter, physician and writer Oliver Wendell Holmes, Sr. proposed naming the state produced "anesthesia", and the procedure an "anesthetic".

Morton at first attempted to hide the actual nature of his anesthetic substance, referring to it as Letheon. He received a US patent for his substance, but news of the successful anesthetic spread quickly by late 1846. Respected surgeons in Europe including Liston, Dieffenbach, Pirogov, and Syme quickly undertook numerous operations with ether. An American-born physician, Boott, encouraged London dentist James Robinson to perform a dental procedure on a Miss Lonsdale. This was the first case of an operator-anesthetist. On the same day, 19 December 1846, in Dumfries Royal Infirmary, Scotland, a Dr. Scott used ether for a surgical procedure. The first use of anesthesia in the Southern Hemisphere took place in Launceston, Tasmania, that same year. Drawbacks with ether such as excessive vomiting and its explosive flammability led to its replacement in England with chloroform.

Інформацію підготував: к.мед.н., доцент Петринич Володимир

1-10 of 57